Війна не є підставою зупиняти правовий розвиток, а синергія науки і судової практики має забезпечити якість майбутнього оновленого ЦК України. Про це зазначалося на ХV Міжнародному цивілістичному форумі «Оновлений Цивільний кодекс України: перспективи та проблеми праворозуміння і правозастосування», організованому Верховним Судом спільно з Інститутом правотворчості та науково-правових експертиз Національної академії наук України і відділенням цивільно-правових наук Національної академії правових наук України.

Захід відбувся 3 квітня 2026 року в приміщенні Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Судді Верховного Суду і науковці обговорили концептуальні засади рекодифікації цивільного законодавства, загальну філософію реформи та нові інститути речового права, новели договірного, спадкового й інтелектуального права в контексті євроінтеграції тощо.

Нагадаємо, з вітальними словами до учасників форуму звернулися Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко, Голова Верховної Ради України Руслан Стефанчук, віцепрезидент НАН України Олег Рафальський, голова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Марина Червинська, директор Інституту правотворчості та науково-правових експертиз НАН України Олексій Кот, академік-секретар відділення цивільно-правових наук Національної академії правових наук України Андрій Гриняк.

Професор, дійсний член (академік) НАПрН України, заслужений діяч науки і техніки України, науковий координатор Робочої групи з підготовки законопроєкту з рекодифікації (оновлення) цивільного законодавства України Наталія Кузнєцова виступила з доповіддю на тему «Оновлений Цивільний кодекс: візія для суспільства та правової системи».

Доповідачка зауважила, що проєктом змін до Кодексу пропонується затвердити його другу назву – Кодекс права приватного, що підкреслює ідею єдності регулювання всіх приватних відносин, незалежно від того, у якій предметній сфері вони виникають. Як акцентувала Наталія Кузнєцова, ідеться не про новий Кодекс, а саме про оновлений, що зберігає правову тяглість.

Вона виклала концептуальні засади рекодифікації приватного права. Ключові структурні зміни передбачають: скасування ГК України як фундаментальну передумову рекодифікації; включення до ЦК України норм СК України (кн. VI), Закону України «Про міжнародне приватне право» (кн. VIII) та нової кн. IX про публічні цивільні справи; гармонізацію законодавства України з європейськими стандартами приватного права.

Доповідачка зупинилася на концептуальних новелах законопроєкту: договір закріплено як джерело права; розширено перелік звичаїв як джерел (національний звичай, звичай меншин, корінних народів); локальні акти юридичних осіб визнані джерелами права; засади приватного права розширено із 6 до 11; відмова від радянських категорій господарського відання та оперативного управління; запроваджено узуфрукт; держава віднесена до юридичних осіб публічного права.

Наталія Кузнєцова зазначила, що в Кодексі не наводиться навіть орієнтовний перелік приватних відносин. Натомість діє загальне правило: під його дію підпадають відносини, які виникають на засадах приватного права. При цьому, звернула увагу аудиторії науковиця, саме суд має ідентифікувати природу відносин для того, щоб визначити їх правовий режим. 

Також вона висловила позицію щодо доречності реформи під час війни: доповідачка наголосила, що правове життя в Україні не зупиняється – укладаються договори, набувається власність, створюються сім'ї, а отже сучасний європейський кодекс є нагальною потребою, а не розкішшю.

Секретар Великої Палати Верховного Суду Сергій Погрібний виступив із доповіддю «Оновлення ЦК України: перспективи та проблеми праворозуміння і правозастосування».

Він зосередив увагу на питанні еволюції праворозуміння в контексті напрацювань Кодексу права приватного. Зауважив, що на певному етапі розвитку нашої незалежної України виникла нагальна потреба в такій зміні цивільного законодавства, яка б відповідала потребам українського суспільства й української держави.

Мета законодавця – вплинути на суспільні відносини, щоб їх змінити, трансформувати в якусь нову якість, модель, яка, на думку законодавця, є ідеальною або принаймні прийнятною. Водночас законодавець не має повної свободи у створенні ним правових норм, адже будь-який процес має бути обґрунтований суспільними потребами.

Сергій Погрібний зауважив, що розвиток законодавства має бути науково-обґрунтованим процесом і він неможливий без розуміння самого поняття права, а також способу оцінки його розвитку.

Право є явищем, яке постійно еволюціонує, розвиток самого права, зміна суспільно-політичного контексту, науково-технологічний прогрес, розвиток людських стосунків тощо змушують поглянути на деякі соціальні явища інакше, не так, як вважалося прийнятним ще донедавна. Право – це живий інструмент.

Разом із цим доповідач зазначив, що просто скласти та схвалити текст закону – не завжди достатньо для того, щоб вирішально вплинути на суспільні відносини. Якщо створювана ідеальна модель таких відносин виявиться нежиттєздатною або сконструйоване правило поведінки не врахує стану та особливостей об’єкта свого регуляторного впливу, то абстрактне правило не впливатиме на суспільні відносини, а норма буде мертвою.

Сергій Погрібний також відзначив необхідність розуміти, що за такої багатоманітності відносин, які склалися та продовжують формуватися в суспільстві, жодна абстрактна норма як правило поведінки апріорі не може охопити всі можливі варіанти життєвих ситуацій. Це зумовлює потребу в постійному оновленні правової системи та відмові від надмірного формалізму. «Право має бути гнучкою системою, здатною оперативно реагувати на виклики технічного прогресу», – зазначив він.

Директор Інституту правотворчості та науково-правових експертиз Національної академії наук України Олексій Кот розповів про загальні засади (принципи) приватного права в проєкті нового ЦК України.

Доповідач зосередився на концептуальному значенні засад приватного права, які закріплені у ст. 3 проєкту оновленого ЦК України: засади приватного права – це не технічний перелік, а ідеологічне ядро Кодексу, його ціннісна основа і водночас практичний інструмент правозастосування.

За словами доповідача, говорячи про ст. 3 проєкту Кодексу, ми дотично говоримо про те, яким бачимо цивільне (або приватне) право майбутнього – право свободи, але одночасно й право відповідальності. Йдеться про своєрідний генетичний код, який проникає у всі інститути приватного права.

Доповідач коротко зупинився на засадах, що пропонуються в законопроєкті, це юридична рівність суб'єктів, приватна автономія, диспозитивність, справедливість, добросовісність, розумність, недоторканність приватного життя, заборона протиправного позбавлення власності, свобода договору, свобода підприємництва, недопущення отримання переваг із недобросовісної поведінки, заборона зловживання правом, судовий захист цивільних прав.

Зокрема, Олексій Кот акцентував, що юридична рівність переосмислюється не як формальна рівність сторін, а як реальний стандарт справедливого доступу до прав. Приватна автономія є ширшою за свободу договору – вона охоплює всі види правовідносин і є універсальним принципом приватного права. Диспозитивність розуміється як довіра держави до учасників обороту: норма встановлює типову модель, яку сторони можуть адаптувати під свої потреби. При цьому доповідач звернув увагу, що перелік засад є відкритим. Це свідчить про визнання права живою системою, яка розвивається разом із суспільством.

Він підсумував, що засади виконують щонайменше три функції: орієнтир для правотворчості, інструмент тлумачення норм і критерій оцінки поведінки учасників відносин. Від правильного розуміння їх залежить майбутнє українського приватного права.

До заходу в онлайн-режимі долучився директор Науково-дослідного інституту приватного права академік Національної академії наук Республіки Казахстан Майдан Сулейменов. Він, зокрема, поділився досвідом застосування засад цивільного права в Казахстані та оцінив значення ЦК України для розвитку законодавства його держави.

Доповідач сказав, що найважливішими принципами, які пронизують усю сферу здійснення цивільних прав, є принципи добросовісності, розумності та справедливості. Із власного досвіду спікер дійшов висновку, що саме статті про добросовісність, тлумачення закону, тлумачення договору та позовну давність найчастіше фігурують у спорах. Він зауважив, що ЦК Казахстану недостатньо врегульовує ці питання, тож досвід України тут був би безцінним.

Майдан Сулейменов наголосив на концептуально важливому розмежуванні: добросовісність, розумність і справедливість – це межі здійснення цивільних прав, а не прояв соціальної спрямованості приватного права. Соціальну функцію реалізують галузі публічного права. Приватне право за своєю природою є егоїстичним – його учасники діють у власному інтересі. Обмеження цієї свободи правами інших осіб і суспільства породжує поняття зловживання правом, але це питання меж і обмежень цивільних прав, а не соціальної спрямованості. Єдина санкція за порушення цих принципів – відмова в захисті права. Будь-які інші наслідки є концептуальною помилкою.

Професор кафедри цивільного права ННІП КНУ імені Тараса Шевченка Олена Кохановська виступила на тему «Традиції, тенденції і дискусії у регулюванні особистих прав в оновленій Книзі другій ЦК України».

Вона наголосила на особливому значенні кн. 2 Кодексу як для правової системи, так і для суспільної свідомості українців. Саме Україна першою серед пострадянських країн закріпила повний масив особистих немайнових прав у цивільному законодавстві. Це неабияк вплинуло на усвідомлення суспільством того, що гідність, честь, право на інформацію та приватність є юридично захищеними цінностями кожної людини.

Доповідачка зазначила, що структура кн. 2 збережена, але її обсяг суттєво розширено. Вона охоплює загальні положення про природу особистих немайнових прав, природні права особи, права у сфері соціалізації. Окремо враховано права юридичних осіб і публічних утворень, а також введено цифрові права як відповідь на виклики інформаційної доби.

Олена Кохановська розповіла, що значна частина статей написана з урахуванням напрацьованої судової практики – зокрема щодо захисту честі, гідності людини та прав журналістів. Також вона зазначила про важливість того, що цифрові права закріплені саме в кн. 2 як невіддільна частина приватного права.

Підсумовуючи, доповідачка зауважила, що війна не є підставою зупинятися в правовому розвитку – Україна має йти в ногу з європейськими країнами, а оновлений ЦК України є внеском цивілістів у майбутнє країни. Також вона висловила сподівання на активну роль суддів у тлумаченні та застосуванні новел законодавства, що забезпечить їх ефективну реалізацію на практиці.

Секретар Пленуму Верховного Суду, секретар Першої судової палати КЦС ВС Дмитро Луспеник виступив із доповіддю «Книга друга: право особисте на захисті фундаментальних прав людини».

Він зауважив, що в медіа, соціальних мережах є певна критика щодо деяких аспектів законопроєкту. Це абсолютно нормальне явище. Важливо почути різні обґрунтовані пропозиції, зауваження та врахувати їх.

При цьому доповідач відкинув дві поширені критичні тези, що нібито морально-етичні засади кн. 2 є «набором лозунгів» та що після прийняття оновленого ЦК України судова практика має обнулитися, а ВС – змінити практику. Щодо першої тези суддя зауважив, що саме наведені моральні засади кн. 2, навпаки, дають можливість судам щодня вирішувати справи про захист честі, гідності та приватності, права на ім’я тощо. Щодо другої – вказав, що  проєкт є органічним продовженням (оновленням у контексті європеїзації) чинного Кодексу, а не його скасуванням. Крім того, діє принцип дії законів у часі.

Зокрема, спікер підтримав редакцію ст. 295 проєкту Кодексу про право на відповідь. Він звернув увагу на принципову різницю між правом на спростування і правом на відповідь: перше – це захист при недостовірній інформації, тоді як друге діє незалежно від достовірності поширеної інформації. Дмитро Луспеник зазначив, що в судовій практиці немає жодних проблем у розмежуванні цих двох способів захисту, їх правових наслідків. Сьогодні законодавець унормовує саме підходи, які давно сформувалися в судовій практиці, додав він і проілюстрував сказане відповідною постановою Пленуму ВСУ про захист гідності та честі.

Доповідач позитивно оцінив розширення законодавчого врегулювання: права на індивідуальність; права на забуття; щодо інформаційного права, навівши доводи.

Водночас спікер сказав про деякі питання, що потребують уточнення. Зокрема, є судове рішення ВС про недопустимість оприлюднення імені особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, до набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Він зроблений на основі норм законодавства, у т. ч. Конституції України, але піддається критиці громадськості. Проєкт розширює відповідні положення, але не дає судді чіткої відповіді: що має пріоритет – презумпція невинуватості чи свобода інформації. Тому було б доцільно уточнити ці норми й зазначити про необхідність врахування балансу інтересів тощо. Це саме стосується і ст. 294 проєкту ЦК України щодо неможливості поширення інформації, що порушує презумпцію невинуватості, яка вимагає від цивільного суду діяти на грані кримінального, кримінального процесуального і цивільного права.  

Крім того, Дмитро Луспеник звернув увагу на редакційну ваду ст. 296 проєкту ЦК України «Право на примирення»: її формулювання створює хибне враження, ніби суд зобов'язаний відмовити в позові у разі примирення сторін, хоча насправді контекст змісту цієї норми є іншим.

Професор кафедри цивільного процесу ННІП КНУ імені Тараса Шевченка Роман Майданик виступив на тему «Концептуальні положення речового права в проєкті Книги третьої Цивільного кодексу України (Кодексу права приватного)».

Він зазначив, що рекодифікація цивільного законодавства в Україні передбачає системне оновлення правового регулювання відносин у сфері речового права. Це оновлення покликане модернізувати право щодо речей з метою врахування потреб сучасного ринку, впровадження європейських стандартів і формування більш сучасного та ефективного речового права.

Ключові зміни, запропоновані в оновленому ЦК України, передбачають впровадження нових правових положень, які стосуються як структури, так і окремих правових положень щодо понять, принципів, системи об'єктів і захисту речових прав та володіння.

Доповідач зауважив, що кн. 3 проєкту ЦК України підготовлена з метою забезпечення інтеграції, інструменталізації речових правочинів і публічності речових прав, модернізації правових інститутів, збільшення гнучкості та інтернаціоналізації.

Речове право зосереджено переважно в кн. 3, яка системно поділена на чотири розділи: загальні приписи про речові права, право власності, обмежені речові права та посідання. Водночас система речового права не обмежується лише цією книгою – окремі положення містяться в кн. 1 (поняття речі та майна, правовий режим тіла людини, органів і біологічних матеріалів, грошових коштів та фінансових інструментів) і в кн. 9 (публічність прав цивільних, зокрема державний реєстр речових прав).

Розробники обговорювали, чи доцільно перенести норми про поняття речі та майна з кн. 1 до кн. 3. Зрештою вирішили залишити їх у загальній частині через прихильність до німецької моделі поділу цивільного права на загальну й особливу частини, хоча визнали, що це компромісне рішення.

Народний депутат України, член-кореспондент Національної академії правових наук України Іван Калаур висвітлив тему щодо системи обмежених речових прав у проєкті Цивільного кодексу України (Кодексу права приватного). Він представив ключові новели кн. 3 проєкту оновленого ЦК України, яка регулює речові права. На його переконання, головна складність при її розробленні – органічно поєднати вже усталені інститути з новими правовими конструкціями, із чим фактично впоралася робоча група.

Іван Калаур зазначив, що система прав на чужі речі розширена, проєкт закріплює вісім таких прав, об'єднаних у три групи. Окремо спікер зупинився на новому інституті – узуфрукті. Його було запроваджено Законом України від 9 січня 2025 року№ 4196 «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб». Доповідач підтримав його запровадження, але висловив зауваження: ст. 503 проєкту має прямо називати договір серед підстав виникнення узуфрукту, оскільки договір є основним юридичним фактом у приватному праві. Також він звернув увагу на певне дублювання у статтях) 503 і 510 щодо прав узуфруктарія.

Іван Калаур вказав і на передбачений проєктом абсолютно новий інститут – право очікування. Це речове право на об'єкт нерухомості, який буде створений у майбутньому. Інститут орієнтований на будівельний бізнес. Доповідач зазначив про певну неузгодженість між проєктом ЦК України і профільним Законом України «Про гарантування речових прав на об'єкти нерухомого майна, які будуть споруджені в майбутньому» щодо суб'єктного складу. Зокрема, проєкт не враховує фігуру девелопера як окремого учасника відносин.

Суддя Великої Палати Верховного Суду, вчений секретар Науково-консультативної ради при ВС Олег Ткачук представив доповідь «Здійснення та захист речових прав: новели та концептуальні підходи проєкту ЦК України». У фокусі уваги була кн. 3 проєкту Кодексу, яку доповідач проаналізував крізь призму актуальної судової практики та європейських стандартів приватного права.

Олег Ткачук підтримав фундаментальну ідею рекодифікації, що полягає в остаточному відході від радянської доктрини на користь європейської моделі. За його словами, проєкт пропонує повернення до класичної чіткості норм та розширене розуміння об’єктів речового права, де майнові права визнаються самостійними одиницями цивільного обороту. Особливу увагу було приділено юридичній автономії інституту посідання (фактичного володіння) та ролі державної реєстрації як гаранта стабільності відносин із третіми особами.

«Ми бачимо рух до моделі, де право адаптується до економічних реалій, а не обмежується формальними конструкціями. Водночас власність перестає бути абсолютним правом «для себе» – вона накладає обов’язок враховувати інтереси суспільства», – зауважив доповідач.

Під час виступу суддя акцентував на аспектах, що потребують досконалої законодавчої техніки для запобігання правової невизначеності:

– інституціоналізація посідання (possessio): запровадження фактичного панування над річчю як правового інституту є кроком до стабілізації обороту. Проте норми мають чітко розмежувати «посідання» та «держання» (detentio), уникаючи надмірної описовості, яка може спровокувати суперечливу судову практику;

– часові й територіальні виклики: тривале посідання майна в умовах зміни правових режимів (зокрема, з урахуванням ситуації в АР Крим) потребує впровадження критерію «розумного строку» та дієвого механізму спростування презумпцій на основі об’єктивних обставин;

– межі самозахисту: надання посідачу права на застосування сили для захисту майна є виявом високої довіри держави до громадянина. Проте це право має суворо обмежуватися принципами негайності та пропорційності. Без встановлення чітких критеріїв співмірності існує ризик підміни «сили права» «правом сили»;

– процесуальна чистота захисту: необхідно забезпечити жорстке розмежування віндикаційного та негаторного позовів. Негаторний позов не повинен використовуватись як універсальний інструмент у випадках, коли фактичне посідання вже втрачене.

Завідувач кафедри цивільного права ННІП КНУ імені Тараса Шевченка Вадим Цюра  виступив на тему «Окремі питання захисту речових прав у світлі положень проєкту Цивільного кодексу України».

Серед позитивних моментів проєкту доповідач виділив те, що він запроваджує п'ятирівневу систему захисту речових прав: загальні способи захисту, спеціальний речово-правовий захист, захист окремих правових режимів, захист обмежених речових прав і захист посідання. Перелік способів захисту не є вичерпним – суд може самостійно обрати спосіб з огляду на характер порушення.

Віндикаційний позов отримав повне регулювання всіх чотирьох елементів: належність майна відповідачу, добросовісність набувача, позовна давність та наслідки щодо доходів і поліпшень. Поява окремої глави про захист посідання з трьома способами захисту і спеціальною річною давністю – також безумовний здобуток.

У критичних зауваженнях Вадим Цюра згадав про відсутність чіткої межі між загальним способом захисту «припинення поведінки, що порушує право» (ст. 17) і негаторним позовом.

Щодо посідання залишилося три концептуальні прогалини: проєкт не відповідає на питання, чи може посідач захиститися від власника; не розмежовує поняття «посідання» і «володіння»; не встановлює критеріїв допустимості застосування сили посідачем – фактично легалізуючи самоуправство та створюючи ризики кримінально-правової кваліфікації таких дій. Також доповідач вказав на деякі технічні вади законопроєкту.

В онлайн-режимі до заходу приєднався доктор права, професор Бременського університету (Німеччина) Ганс-Йоахім Шрамм. Він акцентував на значенні юридичної методології для правозастосування, особливо в діяльності суддів. Ключовим елементом цієї методології професор назвав англосаксонський підхід IRAC (Issue, Rule, Argument, Conclusion), що передбачає послідовне визначення проблеми, застосування норми, наведення аргументів і формулювання висновку. На його переконання, цей підхід є універсальним і використовується в усіх правових системах, заснованих на принципі верховенства права.

Доповідач зауважив, що саме методологія є інструментом, який дозволяє структурувати правову проблему та забезпечує зв’язок судді із законом. Це не лише техніка мислення, а й основа дотримання принципу верховенства права, який є обов’язковим для суддів.

Підсумовуючи сказане, Ганс-Йоахім Шрамм закликав українських юристів, і передусім суддів, приділяти більше уваги питанням юридичної методології як ключу до якісного правозастосування та розвитку правової системи.

У своєму виступі на тему «Право інтелектуальної власності в проєкті оновленого Цивільного кодексу України» професор кафедри цивільного права та процесу юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка Ігор Якубівський зосередився на оновленні кн. 4 ЦК України «Право інтелектуальної власності», окресливши ключові підходи, які зберігаються, та зміни, що пропонуються. Він наголосив, що незмінним залишається розуміння права інтелектуальної власності як окремого інституту в системі цивільного права, відмінного від речового права, а також підхід до часткової кодифікації, за якого поряд із нормами Кодексу продовжують діяти спеціальні закони. Водночас спікер звернув увагу на суттєвий вплив міжнародних актів і права Європейського Союзу на цю сферу, що зумовлює еволюційний характер змін.

Ігор Якубівський зупинився на перегляді переліку об’єктів права інтелектуальної власності. Зокрема, за його словами, запропоновано вилучити з кн. 4 норми щодо наукових відкриттів і раціоналізаторських пропозицій, залишивши згадку про них у ст. 420 з огляду на можливість подальшого законодавчого врегулювання. Водночас уточнюється підхід до окремих об’єктів: промислові зразки пропонується виокремити в самостійну главу, а регулювання щодо порід тварин фактично зведено до згадки в межах відповідної глави. Значну увагу приділено і правовій природі комерційної таємниці: вона не розглядається як об’єкт права інтелектуальної власності, однак до неї передбачається субсидіарне застосування норм щодо договорів і способів захисту.

Крім того, доповідач окреслив розширення кола об’єктів за рахунок упровадження прав sui generis, зокрема щодо результатів, згенерованих системами штучного інтелекту, а також неоригінальних баз даних і преспублікацій. Важливі зміни стосуються і змісту прав інтелектуальної власності: передбачено доповнення нормами про особисті права для всіх об’єктів, де є творець, а також відмову від поділу майнових прав на виключні та невиключні з утвердженням концепції їх виключного характеру. Такий підхід, за словами спікера, має забезпечити системність і узгодженість регулювання у сфері інтелектуальної власності.

Секретар Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Андрій Зайцев у доповіді на тему «Право інтелектуальної власності: перспективи правового регулювання» зосередився на ключових новелах проєкту кн. 4 ЦК України. Він наголосив, що її розроблення спрямоване на формування сучасної, технологічно нейтральної і євроінтеграційно орієнтованої моделі права інтелектуальної власності, яка забезпечує баланс інтересів авторів, бізнесу та суспільства.

Суддя окреслив трансформацію підходів до судового захисту прав інтелектуальної власності, підкресливши зміщення акценту від компенсаційної до превентивно-припинювальної моделі. Суд, за його словами, має не лише реагувати на порушення, а й запобігати їм, зокрема шляхом припинення незаконного використання об’єктів, блокування контрафактного контенту, вилучення та знищення незаконно виготовленої продукції. Спікер також звернув увагу на можливість стягнення компенсації без доведення розміру збитків, що відповідає сучасним викликам цифрового середовища й підвищує ефективність захисту правовласників.

Крім того, Андрій Зайцев запропонував низку змін до проєкту кн. 4 ЦК України. Зокрема, вказав на доцільність передбачити можливість здійснення прав інтелектуальної власності на підставі не лише договору, а й судового рішення у спорах між співвласниками, а також розширення переліку джерел визначення належності майнових прав на об’єкти, створені на замовлення. Окремо суддя наголосив на необхідності закріплення як підстави для захисту створення загрози порушення права інтелектуальної власності, що сприятиме підвищенню ефективності правозастосування та посиленню ролі суду у відповідній категорії спорів. 

Тему договірних зобов’язань у межах обговорення кн. 5 ЦК України розкрив академік-секретар відділення цивільно-правових наук Національної академії правових наук України Андрій Гриняк.

У своєму виступі спікер охарактеризував договірне право як базовий механізм функціонування економіки, через який забезпечується рух економічних процесів, і наголосив на необхідності його узгодження з правом Європейського Союзу. Водночас така конвергенція має відбуватися виважено, з урахуванням стану національної економіки та правової традиції.

Окреслюючи новели проєкту, Андрій Гриняк звернув увагу на збереження усталеного поділу договорів на групи, види та підвиди без радикальних змін, водночас акцентувавши на точковому оновленні їх змісту. Йшлося, зокрема, про перегляд окремих договірних конструкцій, переміщення спадкового договору до системи зобов’язального права, а також дискусійність визначення місця корпоративного договору. Окремо він зупинився на змінах до загальних положень договірного права, серед яких – запровадження переддоговірної відповідальності, перегляд підходів до форми договору, можливість відкликання оферти та розвиток електронних способів укладення договорів.

«Право зобов’язань: Quo vadis?» – цю тему розкрив суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Василь Крат, зосередившись на ролі суду у формуванні змісту приватного права. Він, зокрема, вказав, що «у суді виявляється, чого варті закон і право. Судді застосовують закони і говорять, що є правом. Судді або формулюють те, що, на їхню думку, ховається за нормою, або ж саме з приводу застосування вперше формулюють норму» (125 Jahre Bürgerliches Gesetzbuch Kodifikation, Rechtsprechung und Wissenschaft Herausgegeben von Nils Jansen und Sebastian Lohsse. 2025). Ян Тіссен (Jan Thiessen) наводить цікаві приклади щодо того, як соціально-економічні умови та суддівське правозастосування позначилися на окремих інституціях протягом 125 років чинності BGB. «Якби ми захотіли в декількох словах охарактеризувати положення сучасного цивільного права, то повинні були б відзначити, що воно пройняте прагненням до реформ, воно – на шляху до змін, воно вимагає великих творчих зусиль. Творчість – ось слово, яке характеризує те, чого потребує сучасне цивільне право», –  зазначив М. Гредескул у праці «Про творчі завдання приватного права».

Що являє собою сучасне обличчя приватного права, зокрема зобов'язального? Загалом це те, що сформулював Верховний Суд. До 2018 року українська приватноправова спільнота не знала venire contra factum proprium, contra proferentem, чи тлумачення на користь дійсності (favor contractus). Усе це було значною мірою сформоване саме Касаційним цивільним судом. Це і є сучасне обличчя нашого приватного права. Але що любить приватне право? Воно любить тишу, в тому числі в регулюванні. Законодавець у ЦК України передбачив, що в разі бажання суб’єкта законодавчої ініціативи врегулювати цивільні відносини інакше, ніж у Кодексі, цей суб’єкт повинен одночасно запропонувати зміни до ЦК України.

Крім того, нещодавно, у березні 2026 року, Об'єднана палата Касаційного цивільного суду констатувала, що однією з основних засад приватного права є стабільність цивільного обороту (постанова ОП КЦС ВС від 2 березня 2026 року у справі № 641/1905/21). А запорукою цієї стабільності є те, що саме Цивільний кодекс є основним регулятором цивільних відносин. Суд послідовно це підтримує.

Ми констатуємо (і суд послідовно про це говорить), що договір розуміється в кількох значеннях: як правовідношення (переважно зобов'язальне), як документ, як юридичний факт і як регулятор.

Але якщо подивитися на зміст проєкту оновленого ЦК України, то залишається багато старого. Наприклад, «одностороння відмова від зобов'язання» (ст. 709 проєкту). Що це? Судова практика вже показала, що положення ст. 525 ЦК фактично не застосовуються. Відмовлятися від зобов'язання чи від договору? Відмова відбувається від договору як юридичного факту. Те ж саме по суті стосується ст. 710 проєкту – «тлумачення умов зобов'язання на користь дійсності». Зрозуміло, що йдеться про contra proferentem, і це правило згадується у ст. 228 проєкту, де мова йде про тлумачення договору як регулятора та тлумачення на користь споживача. Але ж далі знову вказується про «тлумачення умов зобов'язання». Зобов'язання – це права та обов'язки. Права та обов'язки не тлумачаться, а тлумачиться договір як регулятор.

У приватному праві при пасивній солідарності (солідарній множинності на стороні боржника) виокремлюються «загальні заперечення співборжників» та «особисті заперечення співборжника». Загальні заперечення співборжників, тобто ті, про які може заявляти будь-який із солідарних боржників. До них, зокрема, належать ті, що стосуються: а) загальної підстави виникнення солідарного зобов'язання (зокрема, щодо нікчемності договору, який породив обов'язки всіх співборжників, нікчемності договору, що породжує обов'язок певного конкретного боржника, тощо); б) змісту солідарного зобов'язання (наприклад, про виконання зобов’язання одним із співборжників, про невиконання або неналежне виконання свого зустрічного зобов'язання кредитором тощо). Особисті заперечення боржника, тобто ті, про які може заявляти певний боржник, оскільки вони засновані на відносинах кредитора саме з цим боржником. До них, зокрема, належать ті, що стосуються: заяви про зарахування боргу кредитора йому за іншим зобов’язанням; припинення обов’язку цього боржника; вказівки на надане саме цьому боржнику відстрочення тощо. Що ж ми маємо у ст. 716 проєкту? По суті, повторення нинішньої редакції ст. 543 ЦК України. Хоча в судовій практиці про це чітко вказано і показано куди рухатися.

Ще одна цікава тема – ст. 724 проєкту ЦК щодо натурального зобов'язання. У 2019 році Об'єднана палата вперше застосувала конструкцію натурального зобов'язання, вказавши, що натуральним є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном. Конструкція ст. 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор у натуральному зобов'язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанова ОП КЦС ВС від 6 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц). Але те, що пропонується у ст. 724 проєкту, – це відмінна конструкція, яка навряд чи має аналоги в зарубіжних правопорядках. Там це пов'язується зі спливом позовної давності, яка не підлягає поновленню. Це зовсім інша конфігурація. Виникає питання щодо юрисдикційного захисту: в якому саме юрисдикційному захисті може застосовуватися позовна давність?

У 2023 році Об'єднана палата розмежувала натуральне зобов'язання (де спливла позовна давність і це застосовано судом) та задавнене зобов'язання, тобто зобов’язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред’являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник, відповідно, не заявив про застосування до неї позовної давності (постанова ОП КЦС ВС від 13 березня 2023 року у справі № 554/9126/20). Стаття 724 проєкту цього не робить. До того ж ст. 861 (ч. 2) проєкту допускає, що про позовну давність можна заявити під час зарахування зустрічних вимог. Яка ж це позовна давність, якщо ми говоримо про неї при вчиненні одностороннього правочину? Виникає безліч запитань щодо кваліфікації натурального та задавненого зобов'язання, а також самої суті позовної давності. Складається враження, що це вже зовсім не та позовна давність, про яку йдеться в чинному ЦК України.

Залишаються й інші норми, від яких час би відмовитися. Наприклад, положення про те, що момент укладення договору пов'язується з моментом його державної реєстрації. З 2010 року сплинуло чимало часу, і повертатися до того, що державній реєстрації піддаватимуться два юридичних факти, – це крок назад. Очевидно, не варто цього не робити. Щодо конструкції недійсності суддя зауважив, що в проєкті залишається конструкція – «недійсність зобов'язання». Але ж недійсності правовідношення бути не може! І не можна не згадати запровадження конструкції оспорення правочину за заявою сторін (ст. 231 проєкту). У ст. 230 йдеться про те, що оспорюваний правочин визнає недійсним суд. Стаття 231 з нею зовсім не узгоджується. Тобто якщо сторони погодилися, то все ніби добре, а якщо ні – починається той самий судовий процес про оспорення. Видається, що нам ще зарано до цього рухатися.

Також Василь Крат відзначив дискусійність положень щодо призначення платежу, яке, за чинними підходами, має значення лише за наявності кількох зобов’язань, тоді як запропоноване регулювання може призвести до додаткових ускладнень у правозастосуванні.

Суддя Великої Палати Верховного Суду Ольга Ступак у своєму виступі зосередилася на викликах і можливостях, які постають перед судовою практикою у зв’язку з оновленням цивільного законодавства, зокрема у сфері сімейного права. Вона акцентувала, що ключовим критерієм якості нового регулювання має стати його зрозумілість для широкого кола осіб, адже цивільне право стосується безпосередньо кожного. У цьому контексті спікерка наголосила на важливості доступної юридичної мови як передумови ефективного застосування норм.

Аналізуючи вплив новел на судову практику, Ольга Ступак зауважила, що будь-які нові правові інститути неминуче проходитимуть етап апробації у суспільних відносинах. На її переконання, показником ефективності цих змін стане динаміка спорів, зокрема у сфері сімейних правовідносин: зменшення їх кількості свідчитиме про належну якість регулювання, тоді як зростання – про потребу подальшого доопрацювання норм. Водночас суддя звернула увагу на об’єктивне збільшення кількості сімейних спорів в умовах війни, що зумовлено роз’єднанням сімей та загальною вразливістю приватних відносин.

Частину виступу Ольга Ступак присвятила новим інститутам у сфері сімейного права, зокрема розширенню диспозитивності у врегулюванні відносин між подружжям і батьками щодо дітей. Суддя відзначила, що поява нових договорів, таких як договори про розподіл батьківської відповідальності чи встановлення режиму окремого проживання, неминуче породжуватиме нові категорії спорів, зокрема щодо їх дійсності та виконання. Водночас позитивним кроком вона назвала закріплення на рівні Кодексу принципу найкращих інтересів дитини, який уже сформувався у практиці Верховного Суду.

Підсумовуючи, Ольга Ступак окреслила низку проблемних аспектів, що потребують подальшого осмислення, серед яких – питання прихованого співвласника у майні подружжя, захист прав добросовісних набувачів, а також правовий режим фактичних сімейних відносин. Доповідачка також звернула увагу на нові складні категорії справ, пов’язані із сучасними об’єктами цивільних прав та чутливими етичними питаннями, які вже постають перед судами.

У доповіді «Вектори модернізації Книги сьомої “Право спадкове” в умовах реформи цивільного законодавства» завідувач відділу приватноправових досліджень Інституту правотворчості та науково-правових експертиз НАН України Марина Великанова представила ключові підходи до оновлення спадкового права в межах рекодифікації цивільного законодавства. Вона наголосила, що сучасні суспільні трансформації, зокрема розвиток нових об’єктів і технологій, зумовлюють необхідність переосмислення базових підходів до регулювання спадкових відносин.

Серед запропонованих новел спікерка виокремила розширення кола спадкоємців, у тому числі шляхом залучення дітей, зачатих після смерті спадкодавця із застосуванням допоміжних репродуктивних технологій, за наявності чітко визначених умов. Крім того, передбачено збільшення кількості черг спадкування за законом до шести та оновлення їх суб’єктного складу, зокрема надання права на спадкування онукам у випадках відмови їхніх батьків від прийняття спадщини, а також включення до складу спадкоємців осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю без реєстрації шлюбу.

Також спікерка звернула увагу на удосконалення інституту заповіту: розширення свободи заповіту та запровадження нового виду розпорядження – щодо репродуктивного біологічного матеріалу заповідача. Марина Великанова розповіла про спеціальні вимоги до такого заповіту, визначення кола осіб, які можуть реалізувати відповідні права, а також підкреслила, що сам біологічний матеріал не входить до складу спадщини. Загалом запропоновані зміни охоплюють також підстави усунення від спадкування, правила визначення часток у спільній власності та процедурні аспекти реалізації спадкових прав, що має сприяти підвищенню передбачуваності та справедливості правового регулювання.

В онлайн-режимі до заходу приєднався завідувач департаменту приватного права факультету права Державного університету Молдови, доктор права, професор Сержиу Бієшу.

Він розповів про зміни до Цивільного кодексу Республіки Молдова, які набрали чинності 1 березня 2019 року, зосередившись на нових положеннях речового права.

Доповідач акцентував на важливості інституту володіння, якого бракувало в цивільному праві радянського періоду. ЦК Республіки Молдова свідомо не визначає, чи є володіння правом або фактичним станом, залишаючи це питання для наукової дискусії. На думку доповідача, володіння — це фактичний стан, що породжує чотири юридичні наслідки: презумпцію власності, набуття права власності на плоди добросовісним володільцем, захист володіння та набувальну давність.

Також Сержиу Бієшу торкнувся питання права власності на нерухомість. Кодекс закріпив, що нерухомим майном є виключно земельна ділянка, а всі будівлі є її частиною. Винятки передбачені лише для кондомініуму (квартира визнається окремим об'єктом нерухомості) та суперфіцію (суперфіціарій має право власності на будівлю).

Крім того, спікер розповів про положення щодо набувальної давності, які також зазнали істотних змін.

Старший науковий співробітник Інституту правотворчості та науково-правових експертиз НАН України Олег Простибоженко присвятив свій виступ аналізу новел проєкту кн. 6 ЦК України, зокрема змін у регулюванні сімейних відносин у контексті трансформації кодексу в акт приватного права. Він звернув увагу на концептуальне рішення інтегрувати норми сімейного права до структури ЦК України, що зумовило перенесення значної частини положень до кн. 1 ЦК України та потребувало їх системного узгодження, зокрема в питаннях позовної давності та загальних приписів.

Окремо доповідач зупинився на зміні підходів до структурування сімейно-правового регулювання. На відміну від чинної моделі, побудованої за суб’єктно-обставинним принципом, проєкт пропонує інституційний підхід із чітким поділом на блоки: шлюбні відносини, особисті права членів сім’ї, майнові відносини та утримання. Серед важливих новел він виокремив деталізацію принципу найкращих інтересів дитини, який пропонується розкрити через конкретні критерії для застосування не лише судами, а й іншими суб’єктами правозастосування.

Значну увагу Олег Простибоженко приділив практичним змінам, що можуть вплинути на судову практику. Йдеться, зокрема, про спрощення процедур розірвання шлюбу з можливістю передачі відповідних повноважень органам РАЦС або нотаріусам, переосмислення інституту окремого проживання подружжя, а також запровадження концепції батьківської відповідальності як комплексного підходу до визначення прав і обов’язків батьків. Крім того, запропоновано новий підхід до врегулювання майнових відносин подружжя з урахуванням боргового навантаження та перегляд ролі шлюбного договору з урахуванням європейських обмежень його змісту. 

Голова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Марина Червинська розповіла про зміни до регулювання спадкових відносин: загрози і виклики для судової практики». Вона зауважила, що хоча норми й зазнали змін, але основа спадкового права залишилася незмінною. На думку спікерки, позитивним є те, що законодавець врахував і закріпив підходи, зокрема напрацьовані судовою практикою останніх років. «Те, що реально працює в житті, збережено та вдосконалено», – акцентувала Марина Червинська.

Доповідачка окреслила ключові новели. Серед іншого, розповіла про виключення норм, які регулювали спадковий договір. На думку голови КЦС ВС, за природою він належить до зобов'язального права, а не до інституту спадкування. В кн. 7 запроваджується і правове регулювання спадкування права на цифрову річ і вводиться поняття «легат» (заповідальний відказ). Розширюється право заповідача на покладення на спадкоємця інших обов’язків. Наприклад, заповідач зможе покладати на наступників додаткові умови, як-от обов’язок доглядати за домашніми тваринами.

Окремо спікерка зупинилася на нормі про обов’язкову частку за заповітом. Законодавець розмежував категорії спадкоємців: малолітні та неповнолітні діти спадкують обов’язкову частку незалежно від змісту заповіту та факту подання ними заяви про прийняття спадщини; повнолітні непрацездатні діти, вдова / вдівець та непрацездатні батьки спадкують обов’язкову частку за умови подання заяви про прийняття спадщини.

Зазнала змін і черговість спадкування за законом. Зокрема, онуки тепер належать до другої черги спадкоємців. Крім того, закріплено право на спадкування у третій черзі для осіб, які проживали зі спадкодавцем у фактичному сімейному союзі. Ще один важливий аспект, на який звернула увагу Марина Червинська, – управління спадщиною.

Насамкінець доповідачка зазначила, що попри наявні дискусійні моменти оновлення регулювання спадкового права є на часі.

Виступ завідувача кафедри міжнародного приватного права Навчально-наукового інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка Віктора Калакури був присвячений основним новелам кн. 8 «Право приватне міжнародне» в проєкті оновленого ЦК України (Кодексу права приватного).

За словами спікера, реформа передбачає не просто зміну назви, а зміну концепції – повернення міжнародного приватного права до лона приватного права. Йдеться про інтеграцію профільного закону безпосередньо до тексту Цивільного кодексу України. Це не механічне перенесення норм, а адаптація законодавства до сучасних реалій, що враховує два десятиліття практичного застосування чинного закону.

Віктор Калакура зазначив, що регулювання приватних відносин, ускладнених іноземним елементом, базується на загальних засадах цивільного законодавства, які в контексті міжнародного приватного права трансформуються в конкретні колізійні принципи: найбільш тісного зв’язку, автономії волі і застосування права, найбільш сприятливого для слабкої сторони.

Важливою новелою є те, що сторонам надається право обирати для регулювання своїх відносин не лише право певної держави (або кількох держав), а й транснаціональні норми.

Окрему увагу приділено принципу захисту слабкої сторони. Наприклад, слабкою стороною в таких відносинах є: споживачі у споживчих договорах, працівники у трудових відносинах, діти у відносинах з батьками, особи, що мають право на спадщину. У таких випадках правопорядок має забезпечити застосування саме того права, яке максимально захищає інтереси вразливого учасника відносин, забезпечуючи стабільність та справедливість приватного регулювання.

Під час виступу з доповіддю «Закон України “Про міжнародне приватне право” і Книга восьма проєкту Кодексу права приватного крізь призму практики Верховного Суду» суддя ВС у КЦС Юлія Черняк зазначила, що основним джерелом для сучасного міжнародного права залишаються міжнародні договори. Неможливо уявити цю сферу права без міжнародного співробітництва. Україна послідовно розширює коло міжнародних угод, що уніфікують колізійні, матеріальні та процесуальні норми. Попри це судова практика, зокрема Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, підтверджує, що внутрішнє національне законодавство залишається важливим механізмом регулювання приватних відносин з іноземним елементом. Це актуально у двох випадках: по-перше, коли іноземний елемент стосується держави, з якою Україна не має чинного міжнародного договору; по-друге, коли внутрішнє право конкретизує положення міжнародних актів на виконання їхніх же вимог.

Спікерка також відзначила, що у 2025 році – ювілейному для Закону України «Про міжнародне приватне право» – Верховний Суд підготував тематичний огляд судової практики щодо застосування цього Закону (https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/ogliady/Oglyad_KCS_MPP.pdf). У ньому відображено ключові правові позиції Суду, що охоплюють як загальні положення та колізійні норми, так і специфіку проваджень за участю іноземних осіб.

Окремої уваги серед актуальних тенденцій міжнародного приватного права заслуговують постанови, ухвалені КЦС ВС у січні цього року. Зокрема, йдеться про справи щодо:

• розірвання договору купівлі-продажу, стягнення комісії та відшкодування моральної шкоди (№ 369/6745/22);
• поділу майна подружжя (№ 554/4080/23).

За словами судді, ці рішення є яскравою ілюстрацією практичного застосування принципів свободи договору та автономії волі (lex voluntatis).

Спікерка також зазначила, що при вирішенні справи з іноземним елементом суддя, окрім профільного закону про міжнародне приватне право, обов’язково застосовує норми процесуального законодавства. На її думку, одним із пріоритетних напрямів удосконалення кн. 8 є її узгодження із чинною редакцією ЦПК України. Зокрема, спираючись на досвід Європейського Союзу, пропонується розвинути механізм розв'язання проблеми конкуренції юрисдикцій та передачі юрисдикції, що ґрунтується на концепції forum non conveniens.

Насамкінець доповідачка акцентувала, що попри можливість врегулювати будь-які правовідносини з іноземним елементом ефективність їх тлумачення та застосування безпосередньо залежить від сталості судової практики.

На завершення заходу Марина Червинська висловила сподівання, що цей захід допоміг почути одне одного. «Жоден кодекс у світі не є бездоганним, і практика завжди породжуватиме нові питання. Проте мета цієї зустрічі – зробити норми оновленого Цивільного кодексу України максимально чіткими, щоб вони не допускали маніпуляцій чи надто широкого тлумачення. Ми прагнемо створити базу, яка залишатиметься актуальною протягом десятиліть», – сказала очільниця КЦС ВС.

Від імені Інституту правотворчості та науково-правових експертиз НАН України Олексій Кот подякував усім, хто долучився до обговорення окреслених питань. «Тепер саме на нас лежить відповідальність за те, чи виправдає оновлений ЦК України очікування суспільства. Ми прагнемо, щоб цей Кодекс залишався актуальним не менше, ніж його попередник. Переконаний, що завдяки синергії та плідній співпраці ми досягнемо цієї мети», – сказав спікер.

Андрій Гриняк висловив вдячність колегам – представникам кафедр цивільного права з усієї країни за активність під час роботи над проєктом ЦК України. Спікер також звернувся до представників суддівської спільноти, зазначивши, що їхнє критичне бачення є надзвичайно важливим для вдосконалення законодавства.

Сергій Погрібний відзначив провідну роль заходу, зауваживши, що попри воєнний стан та постійні загрози, з якими українці стикаються щодня, ми маємо продовжувати роботу заради майбутнього.

Відеозапис форуму можна переглянути на ютуб-каналі Верховного Суду – https://www.youtube.com/watch?v=pqrskIe11S4.

Верховний Суд